Сучасне російське вербування починається не з конспіративних квартир, а з антиукраїнських дописів у соцмережах — і далі діє через чат-боти та прості грошові завдання. Про механізм схеми та способи протидії пише колумніст Пол-Мішель Манандіз.

29 жовтня СБУ затримала на Київщині водія логістичної компанії. За версією слідства, він під виглядом робочих поїздок об'їжджав периметри теплоелектроцентралей, що відновлювалися після обстрілів, знімав фасади на телефон, прив'язував кадри до координат у Google Maps і готував звіти куратору з ФСБ. Йому повідомили про підозру в державній зраді. Суд ще попереду, презумпція невинуватості зберігається.

Проте в повідомленні СБУ є одна деталь, яка важливіша за все інше: водій, за даними слідства, потрапив у поле зору російської спецслужби саме тоді, коли писав антиукраїнські коментарі в Telegram-каналах. Далі в роботу вступив «спеціально створений чат-бот».

Це і є анатомія сучасного вербування. Жодної резидентури, жодних конспіративних квартир, жодної багаторічної розробки — лише стрічка коментарів, де ворог шукає образу, злість, борги або самотність, і бот, який пропонує «просту роботу».

Подібну схему фіксують і в інших країнах. 26 жовтня Служба інформації Румунії повідомила про викриття диверсійної мережі, координованої, за її даними, з Росії. Румунські розвідники описали механізм майже тими самими словами: все починається з грошей за «на перший погляд, безневинне» завдання — поспостерігати чи сфотографувати об'єкт. Потім завдання ускладнюються аж до підпалів і вбивств. Якщо людина відмовляється — її шантажують. Вербувальники використовують фінансову скруту, залежності й судимості.

Конструкція схеми влаштована так, що відступити дедалі важче. Той, хто вже сфотографував фасад ТЕЦ, не може просто вийти з гри: куратор має його фото, листування і факт переказу коштів. Шантаж закладено в саму логіку конвеєра.

Саме тому, пише Манандіз, відповідь не може зводитися лише до затримань — на момент арешту звіт для ворога вже готовий. Слабке місце системи — її вхід, перші години й перші завдання.

Для цього в українському законодавстві вже є відповідний інструмент. Частина третя статті 111 Кримінального кодексу звільняє від відповідальності громадянина, який отримав злочинне завдання від іноземної держави або її представників, не зробив нічого для його виконання і добровільно повідомив про це владу. За словами автора, суди цю норму застосовують.

Манандіз пропонує три кроки для того, щоб ця норма реально працювала. Перший — проста інформаційна кампанія там, де шукають підробіток: у Telegram-каналах із вакансіями, на сайтах оголошень, у чатах водіїв. Її зміст: «Вам запропонували гроші за фото об'єкта? Це вербування. Повідомте — і ви вільні від відповідальності, поки нічого не зробили». Другий — інструктаж для підрядників критичної інфраструктури: логістичні компанії, ремонтні бригади й субпідрядники енергетики мають знати, що їхні працівники цікавлять ворога саме через доступ до об'єктів. Третій — швидкий канал зворотного зв'язку, щоб людина, яка вагається, могла за хвилину знайти, куди написати, і бути певною, що її вислухають, а не одразу затримають.

Пол-Мішель Манандіз — колумніст LIGA.net, де вперше опублікована ця стаття.