Євросоюз опублікував нову арктичну стратегію — першу з 2021 року і п'яту загалом з 2008-го. Документ фіксує суттєвий переворот у пріоритетах: безпека відтіснила зміну клімату, а багатостороння співпраця більше не розглядається як основа арктичного підходу блоку.

Нова арктична стратегія ЄС, опублікована нещодавно, стала першим подібним документом від 2021 року — тобто з часів, що передували повномасштабному вторгненню Росії в Україну. Саме той конфлікт, як зазначає авторка матеріалу Емілі Канова, суттєво порушив управління Арктикою: роботу Арктичної ради — основного форуму для регіональної співпраці, до складу якої входить Росія як одна з восьми держав-членів, — було призупинено невдовзі після початку вторгнення.

З 2022 року Росія вдається до гібридних заходів в Арктиці: дезінформаційних операцій, глушіння GPS, атак на трубопроводи та підводні кабелі. На цьому тлі нова стратегія демонструє разючий зсув у риториці. Слово «безпека» трапляється в документі 52 рази — проти 23 у стратегії 2021 року. Натомість «зміна клімату» згадується лише 14 разів, тоді як раніше — 30.

Документ визначає чотири пріоритети: зміцнення миру, безпеки та стійкості в Арктиці; боротьба зі зміною клімату; забезпечення економічного розвитку; регіональний і соціальний розвиток арктичних громад. Формально ці пріоритети перегукуються з попередньою стратегією, однак змістовно безпека пронизує всі чотири напрями. Зміна клімату тепер подається крізь призму безпеки — як «посилення ризиків» і «визначальна загроза», від якої потрібно «захистити» мешканців регіону.

Цей загальний зсув не є винятково євросоюзівським явищем. У 2024 році було засновано щорічну Арктичну конференцію з безпеки для обговорення регіональних безпекових тенденцій, а безпекова тематика посідає чільне місце в нещодавно оприлюднених національних арктичних стратегіях Франції, Італії, Німеччини та Швеції.

Одним із ключових нововведень стратегії є концепція «північного сусідства» — назва, що відсилає до Європейської політики сусідства, запущеної у 2004 році. Проте, на відміну від тієї політики, північне сусідство пропонується не як нова багатостороння інституція, а як політична основа для проектів співпраці та інтеграції з «однодумними» партнерами: Гренландією, Норвегією, Ісландією, Канадою та Великою Британією. Росія з цієї рамки виключена.

США також фігурують як потенційні учасники, однак із застереженнями. Згідно з новою стратегією, партнерство з Вашингтоном має бути «передбачуваним» і ґрунтуватися на «спільних інтересах і цінностях» — формулювання, яке раніше переважало у документах щодо Росії.

Географічно концепція північного сусідства означає зміщення акценту в бік Гренландії, заходу та північної Атлантики. Водночас найбільш принциповою зміною Канова вважає пряме твердження документа: багатостороння співпраця «більше не може бути єдиною основою арктичного підходу ЄС». Це, на її думку, свідчить про ширшу трансформацію геополітичної ролі блоку — від поборника багатосторонності до іншої форми впливу, що спирається на матеріальні можливості та інфраструктуру, зокрема розвиток потенціалу у будівництві криголамних суден.

Окремим питанням залишається представництво корінного населення. Хоча нова стратегія приділяє арктичним громадам більше уваги, ніж попередні документи, Саамська рада раніше критикувала змішування понять між корінним та місцевим населенням — практику, яка, за її оцінкою, підриває специфічні права та інтереси корінних груп, зокрема саамів. Ця проблема, за спостереженням Канової, збереглася і в новій версії стратегії.