Колишній міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба в інтерв'ю «Українській правді» заявив, що, озираючись назад, не бачить жодного моменту, коли Путін був би готовий зупинити війну, — попри те що теоретично спроба домовитися у вересні–жовтні 2022 року була можлива.

Колишній міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, який очолював відомство понад чотири роки, в розгорнутому інтерв'ю «Українській правді» оцінив усі переговорні раунди від початку повномасштабного вторгнення — і дійшов невтішного висновку: жодного вікна можливостей, коли обидві сторони були б одночасно готові домовитися, не існувало.

«Об'єктивно, озираючись назад, не бачу жодного моменту, коли Путін був би готовий зупинити війну», — сказав Кулеба.

Про осінь 2022 року він висловився окремо: теоретично тоді можна було спробувати укласти угоду. «Але як спробуєш, коли в суспільстві ейфорія: ще трішки — і відіграємо 300 років нашої історії? У суспільства горять очі: кордони 1991 року». За його словами, влада тоді так само поділяла цей настрій, і він сам «горів цією історією». Утім, він додає: навіть якби спробу зробили, переконаний — з цього нічого б не вийшло.

Кулеба детально зупинився на переговорах весни 2022 року — білоруському треку, що переріс у стамбульський. На його думку, ті переговори були «актом капітуляції з макіяжем»: йшлося лише про візуальне оформлення здачі. Він навів конкретний приклад: дискусія про чисельність армії, де Росія пропонувала 50 тисяч, Україна — 250 тисяч. «По суті ми не йшли на поступку, але коли даєш іншій країні встановлювати обмеження на збройні сили — це кінець», — сказав він. Росіяни також вимагали здати всі ракети й далекобійну зброю та допустити до складів російську армію.

Відведення російських військ із Київщини він розцінює не як жест доброї волі на переговорах, а як визнання військової безвиході: «Тоді було зрозуміло, що з півночі Київ не взяти. Тримати угруповання вже немає сенсу». Росіяни, за його словами, вирішили політично продати відступ як поступку — але Україна «на це не купилася».

Про нинішній переговорний процес за участю США Кулеба висловився скептично. Він належить, за власними словами, до «апокаліптичної школи»: вважає, що Путін використовує переговори для трьох цілей — з'ясувати, що можна отримати за столом того, чого не вдається здобути на полі бою; заспокоювати Трампа демонстрацією «конструктивності»; і налаштовувати американців проти України. «Я особисто не вірю, що Путін реально шукає угоди», — підсумував він.

Про тиск на Україну з боку США він сказав, що найважчим моментом був кінець лютого 2025 року — після зустрічі в Овальному кабінеті, коли було припинено офіційну передачу розвідданих і згорнуто програму підтримки. «Якби нам у жовтні 2024 року сказали, що за чотири місяці Америка від нас відвернеться, ми хапалися б за голову», — зазначив він. Тепер, на його думку, Україна пройшла шлях адаптації.

Європейського тиску на Україну Кулеба наразі не бачить, проте застерігає: ключове питання — гроші. «Достатньо прийти й сказати Києву: хлопці, ми вас дуже любимо і на 2027-й рік грошей нашкребли, але на 2028-й — вибачайте», — змоделював він можливий сценарій. За його словами, нині всередині ЄС точиться боротьба за бюджет, і питання скорочення фінансування України поки не стоїть — але може виникнути будь-якої миті.

Про появу Норвегії та Фінляндії як нових переговорників від Європи Кулеба висловився по-різному. Норвегія, на його думку, є критично важливим гравцем — як один із найбільших донорів, учасник програми F-16 і джерело макрофінансової підтримки. Прем'єр-міністра Норвегії Йонаса Ґара Стьоре він знає особисто і не має підстав вважати, що той готовий «умовно злити Україну». Щодо президента Фінляндії Александра Стубба — попри повагу до його інтелектуальних здібностей — вважає Фінляндію менш критичною для України з огляду на роль у «коаліції охочих».

Окремо Кулеба розповів про обставини власної відставки. За його словами, в серпні або вересні 2024 року президент Зеленський попросив його піти. Причиною він називає не змістові розбіжності у зовнішній політиці, а системну проблему балансу між кількома гравцями. «У країні було до десятка людей, які відчували себе топовими переговорниками, міністрами закордонних справ, хоча обіймали інші посади», — сказав він. Врешті перевагу віддали керівникові Офісу президента. Про можливе призначення послом України у США після відставки Кулеба коментувати відмовився, зазначивши лише, що вирішив залишитися жити в Україні.

Інтерв'ю провела Тетяна Даниленко.