У Баку відбувся мистецький фестиваль «Fly to Baku», на якому художники з Азербайджану та інших країн представили живопис, скульптуру, фотографію, цифрове мистецтво і кіно. Організаторами виступили Фонд Гейдара Алієва та громадське об'єднання IDEA.

Азербайджанський художник Фарід Расулов, уродженець Шуші, виріс серед карабаських килимів із зображеннями тварин, рослин і природи. На фестивалі він представив серію «Karabakh Carpets 2.0», перенісши традиційний побутовий предмет у простір сучасного мистецтва.

«Я народився в Карабаху і з дитинства грався на цих килимах», — розповів Расулов. За його словами, традиція — це не щось застигле в минулому, а те, що може розвиватися й еволюціонувати.

Скульптор Айдан Салахова звернулася до однієї з найвідоміших пам'яток Баку — Дівочої вежі. Її інсталяція переосмислює легенду про молоду жінку, пов'язану з вежею: авторка уявила її такою, що летить у пошуках свободи і власного життя. «Цей проєкт про вибір — як жити, як знайти свободу», — сказала Салахова. Вона поділяє час між Італією та Азербайджаном і працює з каррарським мармуром в Італії та місцевим вапняком аглай в Азербайджані. «Різні матеріали й текстури потребують різних мов», — пояснює вона.

Китайський художник Чжан Цзі відмовився від традиційного пензля на користь шприців, якими наносив фарбу на полотно. У своїх роботах він також звертається до релігійної архітектури та того, як різні цивілізації розуміють істину. Архітектурні мотиви з різних релігійних традицій з'являються в його скульптурах без виділення якоїсь однієї. При цьому художник не очікує від глядачів аналізу кожного образу. «Я просто хочу, щоб ви це відчули», — каже він. На його думку, мистецтво — це форма комунікації, яка не потребує спільної мови: «Люди з різних країн і культур можуть розуміти мистецтво через досвід, а не через переклад».

Голландсько-канадський художник Раян Купманс досліджує, що відбувається з людськими будівлями, коли їх залишають на поталу природі. Його цифрові зображення показують покинуті споруди, які поступово поглинає рослинність. «Послання, яке я хочу донести, — це ідея циклічної природи часу», — пояснює він. Купманса також приваблює архітектурний ландшафт Азербайджану, де, за його словами, переплелися азербайджанські, перські, османські й радянські впливи.

Лондонський фотограф Орі Герш фіксує миттєвості, що виходять за межі звичайного людського сприйняття. Його роботи досліджують зв'язок між красою і руйнуванням. «Краса і руйнування взаємопов'язані, — вважає він. — Кожна мить руйнування є водночас потенційним новим творенням». Герша особливо цікавить, як технологія розширює можливості фотографії, дозволяючи камері фіксувати деталі, недоступні людському оку.

Режисерка Гарріет Праттен представила документальний фільм «Europe's Last Leopard» про кавказького леопарда. Вперше вона приїхала до Азербайджану знімати цю тварину в Гірканському національному парку понад десять років тому. За її словами, головна складність — змусити людей перейматися твариною, якої вони, найімовірніше, ніколи не побачать. «Важко дбати про щось, чого не можеш побачити, — каже Праттен. — Кіно і візуальне сторітелінг дозволяють донести історію леопарда до людей. Тоді вони знають, яке воно прекрасне, яким символом Азербайджану є». Документальний фільм також відобразив співпрацю між Baku Art Weekend, IDEA та WWF Азербайджан.

Куратор виставки Леслі Грей наголосила, що тварини відіграють роль індикаторів стану середовища. «Сьогодні тварини виконують схожу роль, але як оракули майбутнього нашого світу — вони часто є першим попередженням про екологічну деградацію», — сказала вона. Виставка включала портрети мешканців Баку з їхніми врятованими тваринами, масштабні інсталяції та інтерактивні роботи зі світлом.

Серед міжнародних гостей був аукціоніст і куратор Сімон де Пюрі, колишній голова Sotheby's, якого нерідко називають «Міком Джаґером від мистецтва». Під час події також показали документальний фільм «The Hammer» про його кар'єру в міжнародному арт-ринку. «Баку має дуже живе мистецьке середовище», — зазначив де Пюрі.

Гонча Дарабзада, представниця Фонду Гейдара Алієва, висловила думку, що мистецтво має створювати можливості для «рефлексії, участі й особистого зв'язку», особливо коли йдеться про природу, відповідальність і майбутнє. Лаура Акоста, креативна директорка і головна кураторка барселонської платформи сучасного мистецтва ARTTYCO, відвідала виставки й зустрілася з художниками. «Найбільше мене вразила різноманітність художніх голосів і сильний зв'язок між особистими наративами, культурною ідентичністю та сучасним вираженням», — поділилася вона.