Попри значні обсяги міжнародного фінансування, новий іноземний приватний капітал в Україні становить лише 0,4–0,9 млрд дол. на рік — проти 52,4 млрд дол. зовнішнього фінансування загалом у 2025 році. Діагностика UIF та Української асоціації венчурного та приватного капіталу (UVCA) вказує на головну причину: у країні відсутня інституційна архітектура, здатна залучати глобальний приватний капітал.

Співвідношення між загальним зовнішнім фінансуванням України та новим приватним інвестиційним капіталом перевищує 50:1. У 2025 році країна отримала 52,4 млрд дол. зовнішнього фінансування, тоді як новий іноземний капітал оцінюють лише у 0,4–0,9 млрд дол. на рік. Переважна частина надходжень — борги та допомога, а не інвестиції.

Діагностика інвестиційної інфраструктури, підготовлена UIF та UVCA, фіксує структурну проблему: у фінансовій системі України відсутні інституційні інвестори, які могли б виступати довгостроковими співінвесторами, а проєктне фінансування без права регресу майже не працює. Навіть якісний проєкт не має механізму для отримання капіталу від пенсійних, інфраструктурних і суверенних фондів, страховиків, компаній з управління активами та фондів приватного й венчурного капіталу.

Існуючі інструменти — «Дія.City», UkraineInvest, Brave1 — розв'язують лише окремі частини проблеми, зазначають автори діагностики. Інвестиційний ланцюжок від проєкту до фінансування і виходу інвестора в Україні залишається розірваним.

Одним із можливих рішень автори називають створення Київського міжнародного фінансового центру (KIFC). За задумом, це має бути юрисдикція та екосистема із передбачуваними правилами, захистом інвесторів, ефективним вирішенням спорів і доступом до міжнародних ринків капіталу — фінансовий шлюз між глобальним капіталом та українськими активами і проєктами.

Для KIFC визначено п'ять завдань: мобілізувати міжнародний та український інституційний капітал; запустити проєкти, що зараз стоять на паузі, передусім в енергетиці, інфраструктурі та логістиці; створити інвестиційний ринок навколо українських активів із зрозумілими механізмами виходу; знизити сприйнятий ризик через структурування, страхування та гарантії; вбудувати Україну в глобальну фінансову інфраструктуру.

При цьому KIFC не має бути офшорною чи ізольованою паралельною юрисдикцією. Мета — спеціальний, передбачуваний і міжнародно сумісний режим в Україні, за яким глобальний капітал зможе працювати з українськими активами за зрозумілими правилами.

Інституційне підґрунтя для такого центру вже частково існує. У січні 2025 року Україна та Велика Британія підписали угоду про сторічне партнерство, яка передбачає підтримку у створенні фінансового центру та бізнес-середовища світового рівня, зокрема через експертизу лондонського Сіті в межах City-Ukraine Hub. За оцінкою авторів, KIFC може стати практичним інструментом для реалізації фінансової частини цієї угоди.

Для запуску центру пропонується ухвалити спеціальний закон — аналогічно до того, як свого часу була створена законодавча рамка для «Дія.City». Закон має визначити статус KIFC, режим для його резидентів, правила регулювання та нагляду, захист інвесторів, механізми вирішення спорів, доступ до міжнародних фінансових інструментів, а також правила руху та репатріації капіталу.

Автори наголошують: потреби у відновленні оцінюють у сотні мільярдів доларів, і ці кошти не можуть бути лише борговими. Боргове фінансування допомагає пережити кризу, тоді як прямі інвестиції створюють активи, бізнеси, робочі місця та майбутні податкові надходження. Стратегічне завдання наступного етапу вони формулюють як перехід від фінансування України до інвестицій в Україну.