
Погодившись нарешті на склад переговорної команди, ЄС та його союзники зіткнулися з ще складнішим питанням: виставляти Росії максимальні вимоги від початку чи шукати гнучкіший підхід із поступовими кроками до миру.
Після того як ЄС та його союзники тижнями сперечалися про те, хто представлятиме їх на можливих переговорах щодо України, на порядку денному постало питання принципово важче — якою має бути сама переговорна позиція Європи.
На зустрічі міністрів закордонних справ у Брюсселі у понеділок окреслилися два підходи. Верховний представник ЄС із зовнішньої політики Кая Каллас обстоює жорстку лінію: спочатку Європа має висунути максимальні вимоги, а поступки — лише потім і не публічно. «Я була юристом, — сказала вона журналістам. — Як ви входите в переговори? Спочатку ви представляєте або готуєте абсолютний максимум того, чого хочете досягти. Потім, не відкрито, ви також готуєте, де готові… відступити, і які ваші червоні лінії — абсолютне табу».
Австрія натомість запропонувала інший шлях. У 15-пунктному документі, поширеному напередодні зустрічі, міністр закордонних справ Беате Майнль-Райзінґер виклала заходи зміцнення довіри: зокрема, обмежені або часткові перемир'я як крок до ширшого припинення вогню, а також створення міжнародного форуму для моніторингу можливої мирної угоди. За її словами, це «пропозиція всім 27 [країнам ЄС] працювати над спільною позицією». Вона також зазначила, що «фокус тепер має змінитися з питання "хто" на питання "що"».
Балтійські, скандинавські та східноєвропейські держави підтримали позицію Каллас. Міністр закордонних справ Литви Кястутіс Будрис наголосив на важливості послідовності: спершу — домовленість про припинення вогню й тиша на фронті, і лише тоді — переговори про тривалий мир. Представник Естонії Марґус Цахкна був ще конкретнішим: «Спочатку Путін може оголосити припинення вогню. Потім — переговори між Росією та Україною про мир, а якщо мир настане, потрібно обговорити, які гарантії безпеки будуть надані Україні. Нам також потрібні гарантії безпеки для нашого регіону».
Норвегія, яка не входить до переговорної команди Європи, але підтримує прямі контакти з Росією, також шукає способи знизити напруженість. Міністр закордонних справ Норвегії Еспен Барт Ейде запропонував звернутися до досвіду холодної війни — зокрема, до Гельсінських угод 1975 року, які закріпили принципи міждержавних відносин. При цьому він чітко окреслив межі: «Розміщення сил НАТО в країнах НАТО, наприклад, — це не питання для обговорення з Росією», однак угоди про обмеження озброєнь часів холодної війни «мають бути актуальними в поствоєнному сценарії».
Окремою проблемою залишається сам мандат переговорників. Чиновники, близькі до переговорів, виступають за «гнучкий» мандат, що дозволив би учасникам реально домовлятися, а не діяти зв'язаними руками. Двоє посадовців ЄС вважають, що укладати мандат мають посли в рамках засідань Coreper, а не міністри закордонних справ. Каллас, однак, наполягає на протилежному — на її думку, саме міністри закордонних справ мають формувати цей документ. Складність ще й у тому, що мандат пов'язуватиме представників Єврокомісії та Європейської ради — Бйорна Зайберта і Анну-Марію Бура — а також радників від Франції, Польщі, Італії та Німеччини, але не представників Великої Британії чи НАТО.
Підґрунтям для всіх цих дискусій слугує той факт, що Європа фактично вже погодилася на участь у переговорах навіть без попереднього припинення вогню. Двоє посадовців ЄС повідомили, що переговорники розраховують на відновлення зустрічей у найближчі тижні в Абу-Дабі та сподіваються опинитися за одним столом із представниками Росії — попри те, що Москва щодня завдає ударів по Україні. «Йдеться про прагматизм, — сказав анонімно один із старших чиновників ЄС. — Люди за столом переговорів мають бути здатні приймати рішення».
Раніше Європа була фактично виключена з переговорів між Росією, Україною та США в Абу-Дабі. Утім, і Кремль, і Білий дім дали сигнал, що на наступних зустрічах ситуація буде іншою. Після кількох днів суперечок лідери ЄС погодилися на склад команди: до неї увійшли представники Франції, Німеччини, Італії та Польщі, а також Великої Британії й керівні представники НАТО, Єврокомісії та Європейської ради.
