
18 листопада о 12:16 за київським часом зонд NASA Voyager 1 досяг відстані в один світловий день від Землі — близько 26 млрд км. Жоден інший штучний об'єкт в історії людства не відлітав так далеко.
18 листопада о 12:16 за київським часом зонд Voyager 1 досяг символічної позначки: відстані в один світловий день від Землі — майже 26 млрд км. Це відстань, яку світло долає за 24 години, тоді як апарату на це знадобилося 49 років, два місяці та 11 днів. Voyager 1 і надалі залишається найвіддаленішим від Землі рукотворним об'єктом в історії.
Зонд розміром із легковий автомобіль і вагою 722 кг (без урахування палива та корисного навантаження) NASA запустила 5 вересня 1977 року — на два тижні пізніше за його брата-близнюка Voyager 2, який стартував 20 серпня того ж року. Попри пізніший старт, Voyager 1 вирушив за коротшою та швидшою траєкторією, обігнав «другого» й відтоді тримає першість. Зараз апарат рухається зі швидкістю 61 тис. км/год.
Досягнута відстань має цілком практичне значення для інженерів NASA: щоб надіслати команду зонду о восьмій ранку в середу, відповідь надійде на Землю лише близько восьмої ранку в п'ятницю — радіосигналу зі швидкістю світла потрібна повна доба в один бік.
Вояжери змінили уявлення про Сонячну систему. Запуск збігся з рідкісною конфігурацією Юпітера, Сатурна, Урана та Нептуна по один бік від Сонця — така розстановка трапляється раз на 175 років, і саме вона дала змогу дослідити ці планети в рамках однієї місії. Voyager 1 виявив перші діючі вулкани за межами Землі — на супутнику Юпітера Іо — та зафіксував на Юпітері блискавки, що також стало першим подібним відкриттям у Сонячній системі поза нашою планетою. Після цього апарат скористався гравітацією Юпітера і Сатурна для прискорення та зміни курсу.
14 лютого 1990 року, перебуваючи за орбітою Нептуна на відстані близько 6 млрд км, Voyager 1 зробив серію знімків Сонячної системи. На одному з кадрів Земля постала як крихітна бліда блакитна цятка. У 2012 році зонд перетнув геліопаузу — межу, де сонячний вітер врівноважується тиском міжзоряного газу та магнітного поля, — і вийшов у міжзоряний простір. Voyager 2 повторив це у 2018-му. Обидва апарати залишаються єдиними рукотворними об'єктами, що працюють за межами геліосфери.
Початкова місія розраховувалася на п'ять років, але після їх завершення бортове обладнання перепрограмували, продовживши термін служби спочатку до 12 років, а фактично — до вичерпання ресурсів. Наукова керівниця проєкту Лінда Спілкер зазначає: «У вашому брелоку-контролері для автомобіля стільки ж пам'яті, скільки й у комп'ютерах Voyager. Це справді було чудовим досягненням для свого часу».
Обидва зонди живляться від радіоізотопних термоелектричних генераторів, які перетворюють тепло від розпаду плутонію на електроенергію. Щороку кожен апарат втрачає приблизно 4 Вт потужності. За прогнозами NASA, у Voyager 1 до 2030 року енергії не вистачатиме для наукового обладнання, а до 2036-го — і для радіопередавача. Поки що агентство розраховує, що обидва зонди працюватимуть принаймні з одним науковим приладом до 2030-х років, поступово вимикаючи решту обладнання та обігрівачі для економії.
У NASA пояснюють цінність місії так: «Зараз Voyager — єдиний інструмент, який проводить спостереження за міжзоряним середовищем безпосередньо на місці. Немає нічого кращого, ніж зануритися в океан, щоб зрозуміти, що він собою являє». Лише до моменту прольоту повз Нептун обидва апарати передали на Землю 5 трлн бітів наукових даних — близько 625 ГБ, що заповнило б понад сім тисяч музичних компакт-дисків.
Загальна вартість програми Voyager від розробки до збору наукових даних склала 963 млн дол. у цінах 1977 року. Поточне обслуговування — підтримка невеликої команди інженерів та використання антенної мережі Deep Space Network — обходиться приблизно в 5 млн дол. на рік. За оцінками NASA, створення аналогічної сучасної місії Voyager 3 коштувало б 4 млрд дол.
Коли зонди остаточно замовкнуть, вони продовжать рухатися у просторах Чумацького Шляху — вже без зв'язку з Землею.
